Одного разу мені приснилося, що я беру інтерв’ю у Бога.
– Ти хочеш поговорити зі Мною? – Запитав Бог мене.
– Якщо ти маєш час, – сказав я …
Бог посміхнувся:
– Мій час – це вічність. Які питання ти хотів мені задати?
– Що найбільше дивує Тебе в людині?
І Бог відповів:
– Їм набридає дитинство, вони поспішають подорослішати, а потім мріють стати дітьми знову. Вони втрачають здоров’я, заробляючи гроші, а потім втрачають гроші, відновлюючи здоров’я. Вони так багато думають про майбутнє, що забувають про теперішнє … Вони живуть так, як ніби ніколи не помруть, а вмирають так, як ніби ніколи й не жили.

Його рука взяла мою, і ми помовчали деякий час, і тоді я запитав:
– Як батько, які уроки життя Ти б хотів, щоб вивчили Твої діти?
– Нехай знають, що неможливо змусити когось любити їх. Все, що вони можуть, це дозволити, щоб їх любили. Нехай знають, що це не добре порівнювати себе з іншими. Нехай вчаться прощати, практикуючи прощення. Нехай пам’ятають, що поранити кохану людину займає всього лише кілька секунд, а заліковування цих ран може зайняти довгі роки. Нехай зрозуміють, що багатий не той, у кого більше, а хто потребує меншого. Нехай знають, що є люди, які їх дуже люблять, просто вони ще не навчилися висловлювати свої почуття. Нехай усвідомлюють, що дві людини можуть дивитися на одне і те ж, а бачити це по-різному. Нехай знають, що пробачити один одного недостатньо, потрібно також пробачити самих себе.
– Дякую за Твій час, – сказав я боязко, – є ще щось, що Ти хотів би передати Своїм дітям?
Бог посміхнувся і сказав:
– Нехай знають, що Я тут для них … Завжди …